Відображення повсякденності у мистецтві

Повсякденність – це дрібні факти, ледь помітні в часі і просторі… (Фернан Бродель)
У час, коли техніка досягає колосальних рівнів розвитку, а ми намагаємось все це наздогнати, людська повсякденність стала простим автоматом наших дій. Але ж здавна буденне життя відбивалося як і в образотворчому мистецтві, так і в історії вцілому. Відновлюючи хронологію подій і явищ у попередні періоди життя суспільства, історія описує повсякденність: побут, традиції, право, звичаї, конкретний досвід, ту “плоть і кров”, з якої формуються будь-які події — значущі і доленосні. На жаль, на мою думку, сучасне мистецтво не так якісно відтворює людську буденність. Тому більшу увагу хочеться надати шедеврам минулого, які змогли якісно передати українську повсякденність, зупинити на собі глядача: хто поглядом, хто думками і словами, хто мотивами пісень. Звичайно, тематика історії повсякденності є однією із малодосліджених, але в свою чергу і однією із найцікавіших. Вона захоплювала істориків, етнографів, соціологів і не оминула й людей мистецтва. Так українські митці не стали винятком. У своєму міні-дослідженні ми більшу увагу звернули на художників, а також письменників, натхнення яких черпалося із життя простих людей. Справжніми шедеврами цього жанру по праву вважаються картини Олександра Мурашка, Миколи Пимоненка та Сергія Васильківського. Кожен з них вніс свій неповторний шарм простим будням селян. Дивлячись на їх картини ми можемо відчути яка важка праця була і є на селі, побачити справжні не вигадані сцени людського життя. Якщо говорити про мої враження, то мені найбільше подобається творчість Миколи Пимоненка. Без сумніву це пов’язано із тим, що він був яскравим представником саме побутового жанру. Його твори вміло поєднують та показують працю і побут українців , деколи доповнюються майстерним пейзажем. Одна з таких картин — це “Сінокіс”, де чітко показано один день українського селянства періоду сінокосу. Простежується важливість цього процесу. Крім того, у творчості Пимоненка простежуються й нотки звичаїв українців. Прикладами таких полотен можна назвати: “Святочное гадание”, “Колядки”, “Свати” та інші. Не можна не згадати картину, яка не просто розповідає про тяжке життя тогочасного суспільства, а також зачіпає за живе, як це сталося зі мною. Таким зразком є “Жертва фанатизму”. Дивлячись на неї, ти не спочатку усвідомлюєш її глибокий сенс, але все ж позитиву вона не викликає. Темна кольорова гама, суворі і напружені обличчя, похмуре небо — усе вказує на драматичну сцену села. Художник показав реалії тогочасного суспільства, як за кохання до не “тієї людини” страждали у той час. Саме ця картина, на мою думку, поєднує мистецтво та історію в одне ціле. Варто зазначити, що побачити цей безперечно шедевр можна у Харківському художньому музеї. Я впевнена, що він не залишить нікого байдужим. Побут українців відображався також і на сторінках книг, а у подальшому висвітлювався як в кіномистецтві, так і на сцені театру. На цю тематику творили такі відомі письменники: Іван Нечуй- Левицький, Михайло Коцюбинський, Іван Карпенко-Карий, Олександр Довженко. Їх твори на цю тему не можуть не звернути на себе увагу. Однією із моїх найулюбленіших повістей є “ Кайдашева сім’я ”, яка належить перу Івана Нучуй-Левицького. Тут вміло поєдналися гумор із драмою, а сам жанр визначається як соціально-побутова повість. Вона якісно показує народне життя, побут, порушує тему родинних стосунків і в загальному показує трагедію тогочасного села. Крім того, повість є яскравим прикладом реалістичного твору, де і можна простежити буденність селян. Письменник створює переконливі характеристики соціального буття, а також показує колоритність та культуру українців: побут, звичаї, вірування. Вражає також той факт, що саме тут зображено простих людей, їх проблеми і все це без прикрас і перебільшень. Читаючи твір, ми ніби поринаємо у ту епоху, кожне слово відбиває народне життя, тогочасний характер і манери спілкування. Загалом повість, незважаючи на усю свою сатиричну частину, має серйозну ідею — осуд негативних рис людської натури та суспільства. Закликає нас не розгубити себе, не втратити такі добрі риси свого характеру, як чуйність, людяність, щирість, повагу, стриманість. Хочеться також згадати і про п’єсу, яка ще із шкільних років зуміла вразити і захопити. Це була п’єса Івана Карпенка-Карого “ Сто тисяч ”. Так, звичайно, що тема побуту не є головною у творі, але безсумнівно відображається. Саме Іван Карпенко-Карий зміг збагатити літературу видатними п’єсами, в яких відобразив сучасний стан народу, сучасні типи та характери. Крім того, у творі зображено буденність, як працювали і чим займалися селяни того часу. Отже, про побут, буденність людей ми можемо дізнатися не лише із наукових статей, підручників історії, а й із творів мистецтва. Кожен із них доповнює наші знання, деколи вносить щось нове й цікаве. Якщо у нашому дослідженні ми більшу увагу звернули зразкам образотворчого мистецтва та літератури, то тут я не можу не згадати про соціально-побутові пісні. Саме у них доволі яскраво відображається, а точніше оспівується побут, звичаї та традиції українського народу, у них збережений той самий колорит наших пращурів, у них відбивалися долі людей. Як писав Микола Гоголь, що для України народні пісні — це все: «і поезія, і історія, і батьківські могили». Тому ми можемо зробити висновок, що саме твори мистецтва можуть бути навіть джерелами для дослідження тематики української буденності. На жаль, на мою думку, у сучасному світі немає дійсно гідних зразків творів побутового жанру. Людям стало цікавіше висвітлювати тему майбутнього, чогось фантастичного, нереального і видуманого. Хочеться сподіватися, що з часом усе зміниться, а інтерес до побуту людей відновиться і ми зможемо отримати гідні шедеври із зображенням саме нашої буденності.

© Эта статья опубликована в интернет-журнале http://setevoy.net. Копирование и публикация статей журнала на сторонних сайтах запрещена!

 
Объявления:


 

Комментариев пока нет

 

Оставить комментарий