Ми або синдроми Жлобства

Хто ми? Якщо дивитись з біологічної точки зору, то люди. З філософської – суб’єкт. З соціальної – жлоб! Як навесні травка хоче пробитись крізь сніг до сонечка, так і жлоб хоче пробитись у «верхи» соціуму. Хоче самоствердитися, хоче показати усім, що він чогось вартий, а насправді він звичайнісінький жлоб. Не розуміючи простих моральних принципів, про правила етикету я вже мовчу.

Свої думки я викладаю на папір, їдучі в автобусі з університету (де підстаркуватий викладач вижав з мене усі соки) в оточенні, що не є, справжніх жлобів. Я не кажу, що увесь автобус, але добра третина – точно. Звісно розумію, усі втомлені (як і я) їдуть з роботи, команда футболістів з переможного або переможеного матчу, підлітки з кінотеатру (з якоїсь типової мелодрами). Але, вибачте мене, можна поводити себе скромніше? Сидячи біля вікна і записуючи свої думки до зошита, я закриваю рукою, як можу, написане мною від жлоба, який все лізе і лізе подивитись, що ж я там таке цікаве пишу. Вийшовши з автобуса, я споглядаю, як футболісти йдуть не додому, після важкого матчу, а пити пиво до найближчого кіоску, голосно обговорюючи «понтовим» лексиконом свій матч (здавалося б спортсмени). Та щось я відійшов від теми…..

Жлоби бувають різні: звичайні (яким не писані закони); бувалі (яких життя зламало і змусило бути жлобом); спадкові (жлоби з дитинства); хитрі (найстрашніші — мають владу над всіма жлобами).

Улюблена фраза: «я розумніший» , «я старший» , «я багатший», і т.д. Коли чуєте таку фразу, одразу тікайте від цієї людини!
Жлобство передається: повітря-жлобськокрапельним шляхом; з молоком жлобоматері; з першим підзатильником жлобобатька.

Тому, люди добрі, прошу, будьте обережні, та не будьте жлобами!!!

Володимир Мюррей-Буяло

© Эта статья опубликована в интернет-журнале http://setevoy.net. Копирование и публикация статей журнала на сторонних сайтах запрещена!

 
Объявления:


 

Комментариев пока нет

 

Оставить комментарий